Прочитай речення й виконай завдання до них.

Єгиптяни вірили в загробне життя і ретельно до нього готувалися.

Разом із фараонами в пірамідах ховали коштовності, які могли, на думку древніх, стати в пригоді йому в іншому світі, і велике число слуг, які прислуговували б господареві й після смерті.

Вони вважали, що після смерті людини обов’язково слід зберегти її тіло, щоб дух міг продовжувати жити й далі.

Так тіло перетворювалось на мумію.

Для цього з тіла витягували внутрішні органи, заповнювали його солями й обертали лляними пеленами.

Укажи правильну відповідь

Зміст первісного тексту буде відновлено, якщо речення розмістити в такій послідовності:..

Укажи, якими можуть бути речення, що входять до складного синтаксичного цілого

Прочитай уважно текст і виконай завдання.

(1) Багато хто з учених вважає, що пелюстки квітів у процесі еволюції здебільшого утворилися з тичинок. Наочним прикладом такої природи пелюсток є представники дводольних рослин роди­ни лататтєвих або німфейних. Це водяні й болотяні багаторічні рослини з добре розвиненим, міцним кореневищем. Майже 8 ро­дів цієї родини налічують до 60-70 видів.

(2) Тропіки — батьківщина лататтєвих. Їх великі листки на дов­гих черешках плавають на поверхні води, іноді занурені у воду. Поодинокі квітки, які піднімаються над поверхнею води, вели­кі — до 35 см у діаметрі. Будова квітки різноманітна. Оцвітина переважно подвійна, з нерізким поділом на чашечку і віночок. Кількість пелюсток буває невизначена. Пелюстки поступово пере­ходять у примітивного типу стрічкоподібні тичинки, яких багато, рідше — 6; маточка утворена з багатьох дорослих плодолистків. Квітки лататтєвих за структурою подібні до магнолієвих і лав­рових, що мають лише деревні життєві форми. Тому неможливо встановити між ними близькі генетичні зв'язки.

(3) Плоди ягодоподібні або горішки. Серед багатоплідних ла­таттєві цілком відособлені, хоча й мають групу ознак не лише багатоплідникових, а й однодольних — раннє відмирання головного кореня, розкидані провідні пучки, зрідка тривимірні квітки.

(4) Усе це свідчить про примітивну будову лататтєвих. У бу­дові їх квіток чітко проглядається поступовий перехід тичинок у пелюстки. Сучасне географічне поширення лататтєвих на різ­них континентах і палеонтологічні дослідження достовірно під­тверджують давність їхнього походження.

(5) Тропікогенний рід лататтєвих з'явився на землі понад 100 млн літ тому. Наприкінці крейдового періоду відбулася вели­ка перебудова рослинного світу, внаслідок чого з'явилися квіткові або покритонасінні рослини, які швидко потіснили всі інші види рослин, серед яких були папороті та хвойні. Спочатку лататтєві були суходольними рослинами з прямостоячими стеблами. Осе­лялися вони на вологих місцях або поблизу водойм; поволі пере­селилися на мілководдя, де ростуть і понині (М. Хомляк).

Укажи, у якому абзаці присутній тільки послідовний тип зв’язку речень 

Прочитай уважно текст і виконай завдання.

(1) Багато хто з учених вважає, що пелюстки квітів у процесі еволюції здебільшого утворилися з тичинок. Наочним прикладом такої природи пелюсток є представники дводольних рослин роди­ни лататтєвих або німфейних. Це водяні й болотяні багаторічні рослини з добре розвиненим, міцним кореневищем. Майже 8 ро­дів цієї родини налічують до 60-70 видів.

(2) Тропіки — батьківщина лататтєвих. Їх великі листки на дов­гих черешках плавають на поверхні води, іноді занурені у воду. Поодинокі квітки, які піднімаються над поверхнею води, вели­кі — до 35 см у діаметрі. Будова квітки різноманітна. Оцвітина переважно подвійна, з нерізким поділом на чашечку і віночок. Кількість пелюсток буває невизначена. Пелюстки поступово пере­ходять у примітивного типу стрічкоподібні тичинки, яких багато, рідше — 6; маточка утворена з багатьох дорослих плодолистків. Квітки лататтєвих за структурою подібні до магнолієвих і лав­рових, що мають лише деревні життєві форми. Тому неможливо встановити між ними близькі генетичні зв'язки.

(3) Плоди ягодоподібні або горішки. Серед багатоплідних ла­таттєві цілком відособлені, хоча й мають групу ознак не лише багатоплідникових, а й однодольних — раннє відмирання головного кореня, розкидані провідні пучки, зрідка тривимірні квітки.

(4) Усе це свідчить про примітивну будову лататтєвих. У бу­дові їх квіток чітко проглядається поступовий перехід тичинок у пелюстки. Сучасне географічне поширення лататтєвих на різ­них континентах і палеонтологічні дослідження достовірно під­тверджують давність їхнього походження.

(5) Тропікогенний рід лататтєвих з'явився на землі понад 100 млн літ тому. Наприкінці крейдового періоду відбулася вели­ка перебудова рослинного світу, внаслідок чого з'явилися квіткові або покритонасінні рослини, які швидко потіснили всі інші види рослин, серед яких були папороті та хвойні. Спочатку лататтєві були суходольними рослинами з прямостоячими стеблами. Осе­лялися вони на вологих місцях або поблизу водойм; поволі пере­селилися на мілководдя, де ростуть і понині (М. Хомляк).

Укажи уривок, у якому вжито займенник як засіб зв'язку речень

Прочитай уважно текст і виконай завдання.

(1) Багато хто з учених вважає, що пелюстки квітів у процесі еволюції здебільшого утворилися з тичинок. Наочним прикладом такої природи пелюсток є представники дводольних рослин роди­ни лататтєвих або німфейних. Це водяні й болотяні багаторічні рослини з добре розвиненим, міцним кореневищем. Майже 8 ро­дів цієї родини налічують до 60-70 видів.

(2) Тропіки — батьківщина лататтєвих. Їх великі листки на дов­гих черешках плавають на поверхні води, іноді занурені у воду. Поодинокі квітки, які піднімаються над поверхнею води, вели­кі — до 35 см у діаметрі. Будова квітки різноманітна. Оцвітина переважно подвійна, з нерізким поділом на чашечку і віночок. Кількість пелюсток буває невизначена. Пелюстки поступово пере­ходять у примітивного типу стрічкоподібні тичинки, яких багато, рідше — 6; маточка утворена з багатьох дорослих плодолистків. Квітки лататтєвих за структурою подібні до магнолієвих і лав­рових, що мають лише деревні життєві форми. Тому неможливо встановити між ними близькі генетичні зв'язки.

(3) Плоди ягодоподібні або горішки. Серед багатоплідних ла­таттєві цілком відособлені, хоча й мають групу ознак не лише багатоплідникових, а й однодольних — раннє відмирання головного кореня, розкидані провідні пучки, зрідка тривимірні квітки.

(4) Усе це свідчить про примітивну будову лататтєвих. У бу­дові їх квіток чітко проглядається поступовий перехід тичинок у пелюстки. Сучасне географічне поширення лататтєвих на різ­них континентах і палеонтологічні дослідження достовірно під­тверджують давність їхнього походження.

(5) Тропікогенний рід лататтєвих з'явився на землі понад 100 млн літ тому. Наприкінці крейдового періоду відбулася вели­ка перебудова рослинного світу, внаслідок чого з'явилися квіткові або покритонасінні рослини, які швидко потіснили всі інші види рослин, серед яких були папороті та хвойні. Спочатку лататтєві були суходольними рослинами з прямостоячими стеблами. Осе­лялися вони на вологих місцях або поблизу водойм; поволі пере­селилися на мілководдя, де ростуть і понині (М. Хомляк).

Укажи стиль мовлення прочитаного тексту

Укажи уривок наведеного нижче тексту, для якого характерний паралельний тип зв’язку речень

(1) Місто — одне з наймогутніших та найповніших уособлень культури. Але поруч із культурою розвивається також цивілізація. У сучасному світі ці дві складові розвитку людства найчастіше виявляються ворожими одна одній. Культура ховається від наступу технічного прогресу або й зовсім зникає. Мешканці сучасного міста, яким би воно не було — стародавнім чи новим, великим чи маленьким, столичним чи провінційним, часто почуваються в місті — навіть у власному! — ніяково, а то й з острахом. Тут не важко не тільки розгубитись, але й загубитись. Забагато авто, що з гарчанням пролітають повз хідники, на яких яблуку ніде впасти. Величезні будинки, що оточують нас, як ворожа озброєна армія. Широченні майдани, перетнути які — справжнє геройство. Натовп, що о будь-якій годині вирує неначе на карнавалі.

(2) Сучасне місто обернулось на протилежність того, чим воно було від початку. З місця, де людина могла жити, почуваючись захищеною від стихій та зовнішніх ворогів, воно перетворилося на агресора, котрий майже унеможливлює індивідуальне буття. Більшість мешканців сучасних міст живуть в однакових типових будинках, у стандартних квартирах, умебльованих стандартними речами, з однаковим для всіх набором теле- та радіопрограм, зі спільними для всіх крамницями й транспортними засобами, де у натовпі ми стаємо мимоволі лише часткою чогось велетенського й доволі ворожого.

(3) Мимоволі ми змушені пристосовуватися до шаленого ритму та темпу сучасного міста. Воно несе нас за течією, з якої так важко вирватись. Суцільний стрес! Але його можна подолати, якщо навчитися розуміти місто, навчитися не виживати, а жити в ньому, говорити його мовою.

(4) Спробуйте хоч ненадовго виринути з потоку й залишитись із містом сам на сам. Придивіться до нього, відчуйте рухи його гігантського тіла. Спробуйте уявити, що воно — велетенська жива істота, дуже схожа на людину. Вулиці — це кістки, споруди — м’язи, озера й річки — кровоносні судини, парки й сади — волосся, а електричні дроти — то напружені нерви. «Серце» міста його мешканці і гості традиційно пов’язують з якимось важливим місцем: вулицею чи майданом, історичною пам’яткою або храмом святого, що є охоронцем міста. А от душу міста кожен повинен відшукати свою, особливу, поєднавши її з власними відчуттями та переживаннями (В. Осьмак).

Укажи стиль мовлення наведеного нижче тексту

(1) Місто — одне з наймогутніших та найповніших уособлень культури. Але поруч із культурою розвивається також цивілізація. У сучасному світі ці дві складові розвитку людства найчастіше виявляються ворожими одна одній. Культура ховається від наступу технічного прогресу або й зовсім зникає. Мешканці сучасного міста, яким би воно не було — стародавнім чи новим, великим чи маленьким, столичним чи провінційним, часто почуваються в місті — навіть у власному! — ніяково, а то й з острахом. Тут не важко не тільки розгубитись, але й загубитись. Забагато авто, що з гарчанням пролітають повз хідники, на яких яблуку ніде впасти. Величезні будинки, що оточують нас, як ворожа озброєна армія. Широченні майдани, перетнути які — справжнє геройство. Натовп, що о будь-якій годині вирує неначе на карнавалі.

(2) Сучасне місто обернулось на протилежність того, чим воно було від початку. З місця, де людина могла жити, почуваючись захищеною від стихій та зовнішніх ворогів, воно перетворилося на агресора, котрий майже унеможливлює індивідуальне буття. Більшість мешканців сучасних міст живуть в однакових типових будинках, у стандартних квартирах, умебльованих стандартними речами, з однаковим для всіх набором теле- та радіопрограм, зі спільними для всіх крамницями й транспортними засобами, де у натовпі ми стаємо мимоволі лише часткою чогось велетенського й доволі ворожого.

(3) Мимоволі ми змушені пристосовуватися до шаленого ритму та темпу сучасного міста. Воно несе нас за течією, з якої так важко вирватись. Суцільний стрес! Але його можна подолати, якщо навчитися розуміти місто, навчитися не виживати, а жити в ньому, говорити його мовою.

(4) Спробуйте хоч ненадовго виринути з потоку й залишитись із містом сам на сам. Придивіться до нього, відчуйте рухи його гігантського тіла. Спробуйте уявити, що воно — велетенська жива істота, дуже схожа на людину. Вулиці — це кістки, споруди — м’язи, озера й річки — кровоносні судини, парки й сади — волосся, а електричні дроти — то напружені нерви. «Серце» міста його мешканці і гості традиційно пов’язують з якимось важливим місцем: вулицею чи майданом, історичною пам’яткою або храмом святого, що є охоронцем міста. А от душу міста кожен повинен відшукати свою, особливу, поєднавши її з власними відчуттями та переживаннями (В. Осьмак).

Укажи заголовок, який виражає тему

Укажи, у якому абзаці наведеного нижче тексту присутній тільки паралельний тип зв’язку речень

(1) Місто — одне з наймогутніших та найповніших уособлень культури. Але поруч із культурою розвивається також цивілізація. У сучасному світі ці дві складові розвитку людства найчастіше виявляються ворожими одна одній. Культура ховається від наступу технічного прогресу або й зовсім зникає. Мешканці сучасного міста, яким би воно не було — стародавнім чи новим, великим чи маленьким, столичним чи провінційним, часто почуваються в місті — навіть у власному! — ніяково, а то й з острахом. Тут не важко не тільки розгубитись, але й загубитись. Забагато авто, що з гарчанням пролітають повз хідники, на яких яблуку ніде впасти. Величезні будинки, що оточують нас, як ворожа озброєна армія. Широченні майдани, перетнути які — справжнє геройство. Натовп, що о будь-якій годині вирує неначе на карнавалі.

(2) Сучасне місто обернулось на протилежність того, чим воно було від початку. З місця, де людина могла жити, почуваючись захищеною від стихій та зовнішніх ворогів, воно перетворилося на агресора, котрий майже унеможливлює індивідуальне буття. Більшість мешканців сучасних міст живуть в однакових типових будинках, у стандартних квартирах, умебльованих стандартними речами, з однаковим для всіх набором теле- та радіопрограм, зі спільними для всіх крамницями й транспортними засобами, де у натовпі ми стаємо мимоволі лише часткою чогось велетенського й доволі ворожого.

(3) Мимоволі ми змушені пристосовуватися до шаленого ритму та темпу сучасного міста. Воно несе нас за течією, з якої так важко вирватись. Суцільний стрес! Але його можна подолати, якщо навчитися розуміти місто, навчитися не виживати, а жити в ньому, говорити його мовою.

(4) Спробуйте хоч ненадовго виринути з потоку й залишитись із містом сам на сам. Придивіться до нього, відчуйте рухи його гігантського тіла. Спробуйте уявити, що воно — велетенська жива істота, дуже схожа на людину. Вулиці — це кістки, споруди — м’язи, озера й річки — кровоносні судини, парки й сади — волосся, а електричні дроти — то напружені нерви. «Серце» міста його мешканці і гості традиційно пов’язують з якимось важливим місцем: вулицею чи майданом, історичною пам’яткою або храмом святого, що є охоронцем міста. А от душу міста кожен повинен відшукати свою, особливу, поєднавши її з власними відчуттями та переживаннями (В. Осьмак).

Укажи уривок наведеного нижче тексту, у якому вжито займенник як засіб зв’язку речень

(1) Місто — одне з наймогутніших та найповніших уособлень культури. Але поруч із культурою розвивається також цивілізація. У сучасному світі ці дві складові розвитку людства найчастіше виявляються ворожими одна одній. Культура ховається від наступу технічного прогресу або й зовсім зникає. Мешканці сучасного міста, яким би воно не було — стародавнім чи новим, великим чи маленьким, столичним чи провінційним, часто почуваються в місті — навіть у власному! — ніяково, а то й з острахом. Тут не важко не тільки розгубитись, але й загубитись. Забагато авто, що з гарчанням пролітають повз хідники, на яких яблуку ніде впасти. Величезні будинки, що оточують нас, як ворожа озброєна армія. Широченні майдани, перетнути які — справжнє геройство. Натовп, що о будь-якій годині вирує неначе на карнавалі.

(2) Сучасне місто обернулось на протилежність того, чим воно було від початку. З місця, де людина могла жити, почуваючись захищеною від стихій та зовнішніх ворогів, воно перетворилося на агресора, котрий майже унеможливлює індивідуальне буття. Більшість мешканців сучасних міст живуть в однакових типових будинках, у стандартних квартирах, умебльованих стандартними речами, з однаковим для всіх набором теле- та радіопрограм, зі спільними для всіх крамницями й транспортними засобами, де у натовпі ми стаємо мимоволі лише часткою чогось велетенського й доволі ворожого.

(3) Мимоволі ми змушені пристосовуватися до шаленого ритму та темпу сучасного міста. Воно несе нас за течією, з якої так важко вирватись. Суцільний стрес! Але його можна подолати, якщо навчитися розуміти місто, навчитися не виживати, а жити в ньому, говорити його мовою.

(4) Спробуйте хоч ненадовго виринути з потоку й залишитись із містом сам на сам. Придивіться до нього, відчуйте рухи його гігантського тіла. Спробуйте уявити, що воно — велетенська жива істота, дуже схожа на людину. Вулиці — це кістки, споруди — м’язи, озера й річки — кровоносні судини, парки й сади — волосся, а електричні дроти — то напружені нерви. «Серце» міста його мешканці і гості традиційно пов’язують з якимось важливим місцем: вулицею чи майданом, історичною пам’яткою або храмом святого, що є охоронцем міста. А от душу міста кожен повинен відшукати свою, особливу, поєднавши її з власними відчуттями та переживаннями (В. Осьмак).