Чи то так у жалю, в голосінні / проминуть молодії літа?

Я на вбогім сумнім перелозі /

Буду сіять барвисті квітки /

Буду сіять квітки на морозі, /

Буду лить на них сльози гіркі

Гетьте, думи, ви, хмари осінні! /

Тож тепера весна золота!

О, сліз таких вже вилито чимало, — / Країна ціла може в них втопитись...

Заграй, заграй, дай голос мому серцю! Воно ж одно лишилося від мене.

Ой лишенько! Іще не починала! Ой мій упадоньку! Що ж ти робила? Нездаронько! Нехтолище! Ледащо!

Що лісове, то не погане, сестро, — Усякі скарби з лісу йдуть…

І та вже відьма? Ба, то вже судилось відьомською свекрухою вам бути. Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли.