кругленький, смачний, щирий 

скромний, малий, солодкий

здоровенний, вигідний, злий

широкий, гнідий, бадьорий 

красивий, яскравий, лисий 

Карпатське сонце в небо йде повільно: світліє тиша між дерев глибока.

Так і живу я нині: матері мову шаную, море, глибоке море, в рідному слові я чую.

Є в нашім місті вулиця там: птиці гнізда в’ють.

Подивилась ясно: заспівали скрипки!

Вечірня зоря встає над містом і я непомітно засинаю.

У парку проходить фестиваль і лунає голосний сміх.

Чого ти так гірко плачеш і чим я тобі можу зарадити?

Мабуть, так ми і вчинимо і це буде дуже правильно.

За все тобі спасибі, низький уклін, о земле, наш уклін!

О незвичайна, чародійна мово, Хоч пронеслася молодість громово, Твій звук у мене в серці не затих.

О поле, й дорога, і річка, й узлісся зелене! Ви в серці у мене.

О Львове батьку мій камінний, знаю, Як мучила тебе страшна жада в бою, коли напасницька орда Топтала й роздирала Русь безкраю.

вишні вже відцвіли.

прийшов травень.

пахнуть перші квіти навколо.

і встеляють землю білим квітом.

як горохом об стіну

нема де курці клюнути

земля обітована

вогонь в одежі слова

поводитися зухвало

виконувати важку роботу, докладати великих зусиль

не мати прямих родинних зв’язків

потрапити з однієї неприємності в іншу

Пливе над світом осінь як медуза і мокре листя падає на брук.

Де-не-де біля вирв сивіє безводний полин або кущиться пахучий чебрець.

Материна голова затуляла сонце і його проміння іскрячись у розмаяних чорних косах творило навколо голови мерехтливий німб.

Нове століття вже на видноколі і час новітню створює красу.

Прийми мою любов і безмежну подяку що народився я на твоїх берегах що пив твою м’яку й чисту воду що воскрес я душею біля тебе і що вся душа моя сповняється твоєю красою; і очі мої, і мій слух усі почуття заспокоєні біля тебе.

Людство не усвідомить себе як єдине ціле не буде йому добра.

Гори мають незвичайну будову їхні породи зім’яті в складки химерних форм роздроблені й покривлені.

Переконатися пора зробиш зло не жди добра.

Мороз притискує зривається північний вітер мете сніг через рейки.

Знаю з попелу сходять квіти.

В осінній час сім погод у нас сіє віє туманіє шумить гуде і зверху йде.

Я бачу ту кору пробивають зелені голови жаб розкривають широкі рожеві роти, а відтак плямкають мокрими немов старі губами ласунки.