«Нікому не відомий, гордий нащадок першого каторжанина Сибіру, правнук гетьмана».

«Тим часом не марнує часу на теревені і п’є отак собі бордо і студіює промову вождя».

«…хороша та бистроока, із стрічкою над чолом, і юна, смаглява від сонця, що виступає, мов горлиця».

«Молодий – років 25. На ньому військовий, старенький френч. На ногах ічаги, на голові набакир кепка, а з-під неї буйний чуб кучерявиться. При боці – ніж, а за плечем новенький дробовик».

Спогад солдата-розвідника про один воєнний епізод, який відбувся у словацькому містечку.

Зображення трагічної долі людини-особистості в радянському тоталітарному режимі.

Змалювання психологічного стану душі людини, котра потрапила в неймовірно тяжку, екстремальну ситуацію.

Спогади письменника про своє дитинство, про кровний зв'язок з народом і рідною землею.

«Нiчого в свiтi так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проiзростало. Коли вилiзає з землi всяка рослиночка, ото менi радість»

«Вiн був наш добрий дух лугу i риби. Гриби й ягоди збирав вiн у лiсi краще за нас усiх i розмовляв з кiньми, з телятами, з травами, з старою грушею i дубом — з усiм живим, що росло i рухалось навколо»

«З нього можна було писати лицарiв, богiв, апостолiв, великих учених чи сiятелiв, — вiн годивсь на все. Багато наробив вiн хлiба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землi переорав, поки не звiльнився вiд свого смутку»

«Померкло, стерлося все. Навіть те, що звуть незабутнім першим коханням. Чому ж ця випадкова зустріч, єдиний погляд, єдина ява у великій драмі війни, чому вона не меркне і, відчуваю, ніколи не померкне.»

«Але бiльше за все на свiтi любив я музику. Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинствi, який iнструмент, яких музик, я б сказав, що бiльш за все я любив слухати клепання коси»

«Це була наша друга Україна, нова Україна, але щасливіша. І назви наші люди подавали тут свої, сумуючи іноді за рідним краєм: Київ, Чернігівка, Полтавка, Україна, Катеринославка, Переяславка тощо»

«Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!»

Даленіє вечір в бабиному літі,

Стояла я і слухала весну,

В час гарячий полудневий

Задивляюсь у твої зіниці

як… як, ми… ми

"Де ще мудрих таких знайти?"

«Я втоплюся крапелькою крові»

«зіниці голубі, тривожні, ніби рань»