Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік...

Ти і я — це вічне, як і небо. Доки мерехтітимуть світи, Будуть Я приходити до Тебе, І до інших йтимуть Горді Ти.

І здається, що я володію Віковічним секретом краси Лиш тому, що я розумію Загадкові твої ікси.

Він гримів одержимо і люто, І кривилося гнівом лице рябе, Він ладен був мене розіпнути За те, що я поважаю себе.

Зображення нероздільного кохання ліричного героя, його філософські роздуми.

Зображення першого захоплення своєю вчителькою.

Любов до рідної землі, переосмислення її історії.

Самоствердження людини в складному сучасному світі, її самодостатність, самостійність і неповторність.