Кущ здавалося і зимою зеленіє, бо коли танули сніги, то на світ пробивалося його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом.

Усе довколишнє здавалося їй перевитим піснями, веселими чи сумними, як буває пройнятий сяєвом сонця простір.

Уже придивилася до його очей і побачила: те, що здавалося байдужістю, насправді було мудрістю й глибоко захованим стражданням.

Широкі промені вдарялися об кам’яні плити, курилися золотим димом, від чого здавалося що все тут пливе, рухається, злітає в просторі.

Багатьом здавалося що й увесь півострів зараз палає в пожежах, адже куди не глянь — звідусіль шугає вогонь, тріщить, гуде в деревах, жаркий, агресивний.

Отже, сполучники поділяємо на сурядні й підрядні.

Зміст цього поняття, на мою думку, треба уточнити.

Розв'язати проблему допоміг би, мабуть, такий експеримент.

Такі експерименти, очевидно, необхідно продовжувати.

Кожна наукова теза, безперечно, вимагає доказів.

Пусти мене, мати погуляти, Бо вже челядоньки не видати.

Прочини господарю, ворота, Занесем тобі віночка з золота.

Зійди дощику, дрібнесенький, Скропи травицю-муравицю, Нехай я вийду на вулицю.

Ой куди ви, голубоньки, та й полетите, Куди моє дівування та й занесете?

Зеленая, дібровонько, Чого так рано спустошена, Трава на сіно покошена?

Вона виповняла весь двір, таїлась в деревах (?) залягла по глибоких блакитних просторах.

Як нам світить ще сонце (?) і не погасне?

Тріпала крильми на місці напружено (?) часто і важко тягнула вгору невидиму струну від землі аж до неба.

Так протікали дні мого intermezzо серед безлюддя (?) тиші і чистоти. 

щоб дати знак людям внизу.

і небо наповнилося більшим шумом.

і я вже більше нічого не годен слухати.

 і впав між ниви червоним куколем.

То зоря згасає то меркне місяць в синій млі.

У небі то розгоряються то погасають сліпучі ракети.

Дощ пройшов і день засяяв.

За лісом сходило сонце і розсіювалося біле плетиво хмар.