Гонта, зщо синів свяченим ріже,

У досвітніх загравах - степа

З дужим хрустом випростали крижі.

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

Чистим, палючим, як добре вино,

Вільними іскрами вгору злетіло.

поспішаючи швидше вирости за ніч, поки все спить, а рано, на сході сонця вийдуть хазяйки з сіней умиватись, глянуть на розквітлі соняшники й маки, яких не торкнула ще перша бджола, і вигукнуть в зачудуванні: „Мати Божа, що сталося в городі за ніч”.

рятунку нема.”