Римський філософ, який стверджував, що не можна вважати щасливим того, хто залежить від щасливої випадковості:

Хто автор висловлення: «Щастя – це сенс і мета життя»?

В стародавньому римі богинею щасливої долі є:

Філософи-гедоністи визначають такі ознаки щастя:

Хто є автором слів: "...байдужий в якомусь сенсі щасливіший або, принаймні, спокійніший від того, хто любить, адже він вільний від турбот і хвилювань; не випадково грецька філософська мудрість визнавала найвищим благом незворушність (атараксію) і нечутливість (апатію). У предметі любові багато чого нам може не подобатися, усвідомлюватися як недолік... бути пов'язаним із багатьма стражданнями і хвилюваннями... Любов є щастя служіння іншому що осмислює для нас і всі страждання хвилювання, котрі нам завдає це служіння".

Існує два шляхи до щастя: 1) збільшувати власні можливості, нарощувати ресурси, щоби мати більше можливостей задовольняти свої бажання; 2) розвивати своє духовне начало, що означає подолання власного егоїзму Таке уявлення про щастя властиве філософії:

Хто із німецьких філософів Нового часу тлумачить щастя як «абстрактну загальність змісту, яка тільки ще має бути усвідомлена»

Іманентне розуміння щастя домінує:

Кому із філософів німецької класичної філософії належить вислів: "Розум повинен вийти з цього щасливого стану" (інакше він втратить свою субстанційну гідність, залишаючись недорозвиненим, сплячим). Утім, виходячи звідти і втрачаючи первісну гармонію зі світом і самим собою, розум спочатку стає одержимим "божевільною зарозумілістю", яка "проголошує загальний порядок речей спотворенням закону серця та його щастя"

Свідомий вибір своєї мети життя є: