Сучасний історик Ювал Ной Харарі вважає, що на наших очах виникла нова релігія - датаїзм. 

"Світогляд датаїстів сприймає увесь Всесвіт як потік даних, бачать організми як дещо трохи більше за біохімічний алгоритм і вірить, що космічне покликання людства полягає в тому, щоб створити всеосяжну систему обробки даних і потім злитися з нею".

Відповідно до Харарі, інтернет - Бог, датаїзм - релігія, великі дані - символ віри, платформи - пророки, блокчейн - месія, гуру сучасних технологій - євангелісти, а смартфон - Святе Письмо.

Смартфон - священна книга сучасної людини, що вміщується в долоні. Це медіа, яке є посередником між людиною і всесвітом. Раніше відповіді на всі питання християнин шукав у Біблії, мусульманин у Корані, а єврей у Торі. Потім до них додалися світські книжки. Тепер усі відповіді має смартфон.

Поняття «повсякденність»  відображає певну систему різноманітних процесів переживання конкретними індивідами свого рутинного буденного життя на основі усвідомлення ними самоочевидної пізнавальної та практичної значущості раціонально впорядкованого накопиченого і засвоєного людьми соціального та культурного досвіду.

Соціалізація людини пов’язана з такими несвідомими аспектами повсякденного досвіду як прогулянка і шопінг, фотографія і подорожі, читання і спілкування, мода і реклама, кухня та автомобілі, соціальні мережі і комп’ютерні ігри, музика і телебачення. Ми отримуємо враження і обговорюємо їх, спілкуючись про ігри, серіали, нові бренди одягу й актуальні виставки. Поняття "культурні практики" фіксує різноманітність форм і явищ культурного життя і допомагає систематизувати їх для отримання адекватного уявлення про їх історичну вкоріненість і прогнозування шляхів розвитку культури.

Відповідно до позиції проф. Гіденса, культурна практика - це безперервно відтворюваний продукт повсякденних взаємовідносин та спільних смислових інтерпретацій, які створюються, позитивно сприймаються і підтримуються людьми в контекстах конкретних ситуацій їхніх взаємодій та комунікацій.

Відповідно до позиції феноменологічної соціології Альфреда Шюца,  основними ознаками повсякдення є:

Категорія "практика"  містить фундаментальний науковий і світоглядний смисл, оскільки в ній відображається найскладніший діяльнісний вимір цілеспрямованого зв’язку природних, культурних і міжособистісних зв’язків.

У реальному культурному просторі культурні практики змінюються відповідно до історичних, економічних і соціокультурних змін і, одночасно, зберігають основні сутнісні властивості, тобто мають транскультурну природу й смислові прогностичні проекції.

Культурні практики є: 

по-перше, природними, рутинними, «автоматичними»;

по-друге, складними (структурованими за ознаками цілі, мотиву, традиції, алгоритму, кількості виконавців і тому подібне);

по-третє, у практиках вибудовуються, відтворюються і змінюються інститути, організації, структури соціальних груп (класових, етнічних, вікових, гендерних тощо);

по-четверте, у практиках підтримуються і змінюються уявлення, смисли, соціальні та культурні ідентичності членів соціумів;

по-п’яте, культурні практики - це важливий вимір реформування громадського життя, який може сприяти і, одночасно, перешкоджати конструктивним змінам, а також стимулювати або гасити громадський активізм.

Відповідно до позиції проф. Гофмана, культурна практика - це безперервно відтворюваний продукт повсякденних взаємовідносин та спільних смислових інтерпретацій, які створюються, позитивно сприймаються і підтримуються людьми в контекстах конкретних ситуацій їхніх взаємодій та комунікацій.