Віднесення певної філософської проблеми до конкретного розділу філософії часто буває доволі умовним, адже на одну і ту саму проблему можна подивитися з різних боків, а отже, вона буде стосуватися різних розділів. Наприклад, проблема пізнаваності має суб'єктивний та об'єктивний аспекти. Якщо ми її формулюємо "Чи є у суб'єкта пізнання достатньо пізнавальних спроможностей, щоб отримати достовірне знання про світ як він існує сам по собі?", то вона може розглядатися в межах гносеології як філософської теорії пізнання. Якщо ж ми переформульовуємо цю ж проблему у такий спосіб: "Чи все із того, що існує, піддається пізнанню і чи взагалі у нас є прямий доступ до реальності?", у такому формулюванні вона ближча до онтології як філософської теорії реальності.

Чи правильними є такі міркування?

Кожна наука вивчає окрему частину реальності.

Філософія намагається охопити всю реальність загалом, про що свідчить перелік її розділів і проблем, якими вона займається. 

За останні століття різними науками накопичено стільки знань, що неминучою стає спеціалізація. М

ожна все життя займатись фізикою чи філологією,

але зрештою завжди залишиться щось непізнане, невідоме для конкретного

дослідника.

З цього можна зробити висновок, що філософія як наука про все по суті є наукою ні про що.