В хату ввійшов старий Джеря високий тонкий з сивуватими довгими вусами з нужденним

блідим лицем та смутними очима.

Саме слово є чинником здатним переносити величезний обсяг інформації з минулого в

сьогодення і з сьогодення в прийдешнє.

Переляканий запорошений снігом без шапки мчав Василько по дорозі назустріч холодному

вітрові.

Особливо вирізнявся між хлопцями Павлуша Якович чистенько зодягнене випещене

ледаче й капосне хлоп’я.

У гущавині, що заплела круті дніпровські схили, співають, заливаючись солодким

щебетом, солов’ї.

Заходить блакитна ніч, ясними мерехтливими зорями гаптуючи небо, і тихими лунами

озиваються зелені парки на косогорах, пливуть над ними звуки пісень.

Одягнені в зелені шати, чергуючись із рукотворними ланами й луговими килимами,

дібровами та гаями, гори набувають особливої привабливості.

Наді мною тихо шумлять акації, стоять, мовби загорнувшись у білі, ніжні, прозорі

тканини.

Переляканий, запорошений снігом, без хати, мчав Василько по дорозі назустріч холодному

вітрові.

Він знітився скулився приріс до довжелезної масивної лави застеленої ведмежими хутрами й

чекав грози.

– Ну самі розумієте я полковник призначений польськими властями не міг не виконати такого

наказу.

І покриті памороззю вуса і злинялі очі і давно зів’ялі щоки і висохлі руки старого Потоцького

все бентежило пригнічувало лякало.