CJDNS покладається на довіру до BGP-інфраструктури провайдерів для верифікації маршрутів

Адреса вузла є самозасвідченою, оскільки є похідною від публічного ключа — підробка адреси вимагає злому криптографії

Шифрування є обов'язковим елементом встановлення будь-якого з'єднання, а не надбудовою на прикладному рівні

Конфігурація мережі потребує мінімального втручання адміністратора завдяки нульовій конфігурації (Zero-conf)

Криптографічна ідентичність як основа адресації (CJDNS, Yggdrasil) робить IP-спуфінг математично неможливим на рівні протоколу

Децентралізовані Mesh-мережі (Guifi.net, NYC Mesh) демонструють, що відмовостійкість є природним станом систем без критичного ядра

Безпека стає внутрішньою властивістю математичного апарату маршрутизації, а не зовнішньою надбудовою у вигляді firewall або VPN-шлюзів

Перехід до Zero Trust на рівні L2/L3 усуває необхідність у наскрізному шифруванні на прикладному рівні

Проактивні протоколи постійно підтримують актуальні таблиці маршрутизації, що забезпечує миттєве відновлення, але створює постійне службове навантаження

OLSR і AODV мають однакову швидкість конвергенції, різниця лише в обсязі пам'яті для зберігання таблиць

Реактивні протоколи ініціюють пошук маршруту лише за запитом, що знижує фонове навантаження, але вносить затримку при відновленні після збою

Реактивна логіка AODV надсилає RERR тільки вузлам, що активно використовують розірваний маршрут, мінімізуючи широкомовне сповіщення

Відсутність вбудованого механізму автентифікації дозволяє зловмиснику перехопити відкриті ключі A та B, замінити їх власними і встановити два окремих з'єднання

В результаті MITM-атаки Аліса узгоджує ключ зі зловмисником, а зловмисник — з Бобом; весь трафік розшифровується посередником

Класичний DH є повністю безпечним без додаткових механізмів автентифікації

Вразливість Logjam (2015) показала, що спільні або короткі прості числа (512–1024 біт) дозволяють заздалегідь обчислити дискретні логарифми для поширених модулів