День і ніч

стугоніли під вікнами ковані колеса возів, коні кресали копитами іскри, від

ходи танків тремтіла хата.

Рожевий пил спадав, синіло все кругом, і коси

золоті зоря вплітала в трави.

Марко піднімається на підсинений пагорб, де крізь

сон зітхає кучерявий овес, і застигає на місці: од вітряка до нього йде його

Оленка з білим вузликом у руці

Ти

до мене прийшла не із казки чи сну, і здалося мені, що стрічаю весну.