У городі, де грають струни п'яні, де вічний шум, де вічна суєта, я згадую слова твої неждані.

Денис повернув голову туди, де мало бути його село, і довго вдивлявся в той бік, доки не побачив Беєву гору.

Постояв біля Неви, помилувався сфінксами, які сьогодні були кумедно хмурими, бо розтавала паморозь, пригріта сонцем, і почвалав на величезний постійний міст через Неву.

Я ладен стати й грудкою земною аби шуміла поруч десь ріка, і небо голубіло наді мною.