З гірляндою рожевих троянд на линві між дахами танцює Дівчинка

Ніч.

Опалеві мряки оповили прозорою легкою тканиною

сонне село. Природа розстеляє цей срібнотканий завій

мистецькою рукою; тче його в різноманітні узори;

прикриває, розвиває, ухилює... і творить чудову гармонію,

зливаючи водне ніжні рубці мряки та грубі зариси дерев і

хат. Усе, розхвильоване віддихом ночі, прикидається

неземним, дивним. Каскад хвиль місячного сяйва обливає

усе сріблом.

На краю - край Вручія - у личанім Древі...  З ким єсти заручені, вої Ігореві? Кам’яніє Ольга  (сліз вона не роне)

Наскельний живопис,

Матюк на стіні.

Стоптала кросівки аж до дірок,

Йдучи шумною вулицею

Імені мертвого поета.