А пожовкле листя мчить кудись у просинь

(Д.

Фальківський).

Міцний тютюнище обсаджує його

маленьку хатчину

З

мого серця теж ллється

струмок в море людського горя

Насправді стриму час не має,

хоч

важко це нам зрозуміть

Чорні хмари насувались, слали тіні

навкруги