Степан Радченко (“Місто”) переймається такими думками: “Він заздрив їм,

і не ховав від себе цього, бо теж хотів висунутись і бути обраним. Сміх і оплески,

що були нагородою тим щасливцям, мало його ображали, і кожен новий з них,

з’являючись коло катедри, ставив йому болюче питання, чому це не він, бо він

хотів бути кожним із них...” на: