Синіє небо, пливуть і пливуть по ньому хмарини, зеленіють на землі гаї та діброви, мріють у тремтячому мареві далекі села, пахне дозрілими хлібами, і тихо - тихо всюди, і тільки пісня тужить та скаржиться .

На порозі вислуховуєм ще трохи стогнання самої хазяйки, і тепер ми певні, що наша знайомість з наметом міцна: ми посіяли в людях свій образ, нехай тільки тепер росте.

Там я творю її наново - і тоді здається мені, що ще більше права маю на неї.

Ліс був смерековий, видно, планово саджений, бо смереки заступали одна одну, як солдати в рядах, і творили своєрідні тунелі