Переконання терапевта у власній високій успішності, відсутності контрперенесення та в тому, що «пацієнти подібні до нього», є надійним показником його професійної об'єктивності; а сприйняття пацієнта як «друга» зміцнює робочий альянс і допомагає легше порушувати болючі теми.

Контрперенесення виникає виключно у терапевтів-початківців через нестачу технічних знань, тоді як автори книг і досвідчені клініцисти застраховані від нарцисичного контрперенесення завдяки чіткій алгоритмізації протоколів лікування; при цьому прояв теплоти і турботи з боку терапевта в 100% випадків позитивно сприймається всіма категоріями пацієнтів.

Єдиним етичним мотивом приходу в професію психотерапевта є чистий альтруїзм, а наявність будь-яких інших мотивів (престиж, гроші, потреба бути потрібним чи «відремонтувати» власні стосунки) є абсолютним протипоказанням до практики; тому для уникнення проекцій терапевт має зберігати незмінний міжособистісний стиль із кожним клієнтом.

Заява терапевта про відсутність у нього контрперенесення та віра в те, що пацієнти подібні до нього, сама по собі є частиною контрперенесення і свідчить про силу його психологічного захисту; «ілюзія могутності» (віра, що збірники технік допоможуть «все виправити за 10 сесій») маскує потребу терапевта у владі, контролі та ізоляції від власних проблем; а сприйняття пацієнта як «друга» знижує асертивність терапевта, заважає бачити патологію і зміщує фокус із необхідності змін на взаємозгоду.