І так на світі тихо, що зовсім хоч не

дихай (І. Жиленко).

І

блискуча струя перед ним розступалась, наче велетень-смерч обнажив дно ріки (В.

Бобинський)

Десь

мереживо ткала зоря, наче звабою тайни манила (Б. Олександрів).

Я так стояла довго під дощем, аж пам’ятники

заросли плющем

І якщо

ти це побачив і збагнув, то ти мистець (Т. Осьмачка).