День осінній, той старий пройдисвіт бібліотекар, який лазить у вицвілому халаті по драбинах, і куштує конфітюри всіх віків і культур!

Старечі світанки, жовті, як пергамент, солодкі від мудрості, як пізні вечори!

На картинах неаполітанської школи без кінця старіється післяполудень, немов побачений крізь темну пляшку.

Передполудні усміхаються хитро, як пожовклі старі книги. 

Потемніле сонце, здається, в'яне на очах у тих пропащих краєвидах, мов у переддень космічної катастрофи.