Емпіричний диспут спрямований на підрахунок вигод і втрат від переконання («Скільки ви на цьому заробили? Як ця думка допомагає досягти мети?»); прагматичний диспут перевіряє наявність наукових доказів («Де це написано? Ким затверджено?»); а дидактичний стиль міні-лекцій категорично заборонений на початковому етапі терапії.

Якщо під час диспуту клієнт починає підкріплювати свої ірраціональні вимоги доказами, які насправді належать до раціональних побажань («Але ж це дійсно дуже неприємно, коли мене критикують!»), терапевт має негайно погодитися з істинністю переконання клієнта і змінити тему сесії.

У логічному диспуті терапевт одразу вказує на алогізм переходу від «хочу» до «повинен» без попереднього уточнення слів клієнта; риторичні запитання («Де докази цієї повинності?») є найбезпечнішим інструментом для чутливих клієнтів; а в гумористичному стилі об'єктом іронії має виступати сама особистість клієнта та його слабкості, щоб загартувати його від сорому.

Перед початком логічного диспуту необхідно спочатку створити спільний тезаурус (прояснити семантичне значення слів клієнта: «Що ви маєте на увазі під "повинен" чи "жахливо"?»); під час диспуту слід дотримуватися правила «одне питання — одна відповідь» і витримувати паузу для мисленнєвої реструктуризації; а при використанні гумору мішенню для жартів можуть бути тільки ірраціональні переконання (iBs) і ніколи не сам клієнт, із обов'язковою перевіркою зворотного зв'язку.