А писати про те, що мені розповідали інші я не можу, бо в мене і так

страшно горить лице і гостро болить потилиця

Жінка поволі ступає в

коридор, витворений дзеркалами, мимохіть подумавши, що все її життя – це

блукання цим задзеркаллям, пронизаним протягом на обидва боки

Дай мені такої самотности, щоб росла душа моя арфою

Тепер коли все це пишу, дочко, в моїй пам’яті дід і баба випливають, як

і все інше, окремими картинками, ніби вирізаними з картини життя

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю чи тяжкий мій хрест