Платон у діалозі "Федр" розкриває тему діалогу як однієї із форм комунікації на тлі усе більшого поширення в античній культурі писемності:

«

У тому-то, Федре, й полягає дивовижна

прикмета письма, яке надзвичайно нагадує живопис. Витвори живопису стоять немов

живі. А коли їх про щось запитаєш, вони поважно мовчать. Так само й написані

твори. Тобі здається, що вони мислять і говорять, а якщо, бажаючи чогось

навчитися, їх запитати про щось із того, що в них сказано, то вони завжди

твердять одне й те саме. Кожен раз написаний твір мандрує то сюди, то туди і

стає однаково доступним як для тих, хто його розуміє, так і для тих, кому він

не призначений. Він не знає, до кого має промовляти, а до кого – ні. А коли

його зневажають і незаслужено ганьблять, він потребує допомоги свого творця, бо

сам не в змозі себе захистити

Ці платонівські критичні аргументи (письмо

є пародією на особисту присутність; воно негуманне, йому бракує теплоти, воно

руйнує автентичний діалог, воно є безособовим і не визнає індивідуальності

співбесідників; воно нерозбірливе у своєму розпо­всю­дженні) можна використовувати і для аналізу впливу на комунікативну сферу буття людини новітніх засобів масової комунікації, у т.ч. Інтернету.