У передмові до другого видання "Критики чистого розуму" І. Кант висловлює припущення, що якщо здійснити у метафізиці трансформацію способу мислення, яка тягне за собою критику пізнавальних спроможностей суб'єкта пізнання, можна перетворити її на науку і сприяти усуненню догматичних суперечок, що мали місце серед філософів, починаючи з часів античності.