Ось так воно й виходить: коли хтось високо злетить, то неодмінно низько сяде.

Буває ж так, що людину тягне, настійливо тягне кудись, ось так, і його тягнуло з тої миті, як тільки він побачив зі степу це бойове судно...

З  рушницею  полюють  перепілок  восени,  коли  вже  просо вклоняється хазяїнові повними китицями пшоняної каші, а навкруги проса — куди оком кинеш — самі стерні, та копи, та скирти… 

День був такий самий, нічого не приніс, абатство, завалене шматтям туману, завмерло, ждало, прислухалося.