Чиєсь

дитя приходить, беруть його на руки. А потім довго-довго

на призьбі ще сидять (Л. Костенко).

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій

сипкій од вибухів стіні

(Л. Костенко).

Ті, що народжуються раз на століття, умерти можуть кожен

день

(Л.Костенко).

Дорога і дорога лежить за гарбузами. І хтось до когось

їде тим

шляхом золотим (Л. Костенко).