Небо аж дзвенить, і, хоч сонця ще нема, а ці дівчата вже передчувають його. 

А Батий думав щось своє, він ховав ці думи в собі або, коли опівдні пригрівало сонце виходив з юрти, сідав у зручне ромейське крісло і надовго втуплював свій зір у синю морську далечінь. 

Чабан — це той, хто все життя на ногах, кого спека продублює і осінні мряки пронизують до кісток, і, коли інші ще сплять, він уже з отарою виходить з кошар у мокрі поля на свої цілоденні вахти. 

Між лісом і струмком простелилась долонька лугу, й, коли йти по траві, то з-під ніг весь час вискакують прозорокрилі коники.