Покуть, де за традицією мали рясніти образи, був зовсім порожній.

Василь Кравчина, поранений в руку, одступав по дорозі з групою добре озброєних бійців, і тяжкий сором і гнів розтинали його душу.

Отець Яков подивився, потім повів очима вгору по стіні, зітхнув, скрутнув головою і нічого не сказав.

Роман йшов улицею: йому треба було до тестя.