«В неволі виріс меж чужими,

І, не оплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру,

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій — не своїй землі.»

«Там, за тополями,

за огорожами,

де місто тікає на ніч в степи —

все запорошене,

все насторожене,

вся Україна заслухалась —

і не спить…» 

«Облітають квіти, обриває вітер

пелюстки печальні й розкида кругом.

Скрізь якась покора в тишині розлита,

і берізка гола мерзне за вікном.»

«…розповідаймо казки своїм онукам,

щоб не вмерло слово “Змій” —

наповнюймо

цей холодний всесвіт

теплими словами нашої мови,

які народжуються разом із диханням.» 

«Лунали б тоді мої мрії

І щастя моє таємне,

Ясніші, ніж зорі яснії,

Гучніші, ніж море гучне.»

«Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?..»

«На чужину з України

Брати розійшлися.

Покинули стару матір.

Той жінку покинув,

А той сестру. А найменший

Молоду дівчину...»

«І поет в своїй хатині

Прислухавсь до того шуму,

Погляд в темряву втопивши,

Він таємну думав думу.»

"...Бачиш: між трав зелених "

"Васильки"

"Теплі слова"

"Хотіла б я піснею стати"