Якість мовлення, що найбільше залежить від особи мовця, його ерудиції, мовленнєвих умінь і навичок; мовлення здатне збуджувати увагу, викликати інтерес людей до сказаного чи написаного.

Передбачає вживання слів і словосполучень у незвичному, метафоричному значенні, що дає можливість образно, художньо відтворювати дійсність.

Відповідає ситуації спілкування, організовує мовлення відповідно до мети висловлювання.

Мовлення, у якому немає порушень лексичних, стилістичних та інших норм, тобто немає нелітературних елементів.

Таке мовлення, коли вжиті слова повністю відповідають їм мовним значенням, що усталились у мові у даний період її розвитку.

Одна з визначальних ознак культури мовлення, основний критерій – відповідність встановленим правилам і нормам.

Досягається семантично і стилістично відмінними одиницями чи однозначними одиницями, які різняться словотворчими або граматичними ознаками, тобто не повторюються.

Формується на рівні „мислення – мова – мовлення” і залежить від ступеня володіння прийомами розумової діяльності, знання законів логіки і ґрунтується на знаннях об’єктивної реальної дійсності, тобто перебуває в тісному зв’язку з точністю.

Котись ковбаскою (нар. тв.)

Поле килиїмське хвалить-вихваляє (Нар. тв.).

Тріснуло, струхло і стихло. Лиш шум все шумів рясношумний (П. Тичина).

Бігла через гребельку, вхопила водички крапельку (Нар. тв).

На старих фотографіях мертві сміються (Л. Костенко).

На старих фотографіях всі молоді (Л. Костенко)

Сміється сонце з небозвода, кудись хмарки на конях мчать (П.Тичина).

На нашій – не своїй землі (Т. Шевченко).

 І стоїть Україна перед нашим зором у вогні (О. Довженко).

Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною і в серці нестерпнії болі (І.Франко).