Плазмоліз — це форма мінералізації органічної речовини.

Плазмоліз характерний тільки для тваринних клітин.

Плазмоліз пов’язаний лише з підвищенням вмісту води в клітині.

Плазмоліз не має відношення до біоіндикації.

Плазмоліз означає прискорення фотосинтезу.

У клітинах рослин під дією кислот і SO2 цитоплазма може відшаровуватися від клітинної стінки.

Вони діють тільки на тваринні клітини.

Вони не впливають на хлорофіл і флуоресценцію.

Вони обов’язково збільшують інтенсивність фотосинтезу.

Їх дія ніяк не пов’язана з іонами важких металів.

Особливого впливу зазнають тилакоїдні мембрани хлоропластів.

Вони порушують проникність мембран.

Зона оптимуму відповідає повній відсутності будь-якого впливу чинників.

Існування виду визначається лімітуючими чинниками в області песимуму.

На живий організм одночасно діє сукупність екологічних чинників.

Усі організми мають однаковий діапазон толерантності.

Сублетальні величини чинника знаходяться далеко поза межами максимуму і мінімуму.

За межами зони толерантності лежать летальні значення чинника.

Підрахунок лише кількості продихів на листку без визначення полютантів.

Вимірювання тільки температури водойми.

Лише оцінка мінералізації ґрунтового розчину.

Кореляція між вмістом свинцю в листках тису та інтенсивністю автомобільного руху.

Визначення кольору оперення без хімічного аналізу.

Використання вмісту ртуті у пір’ї птахів для простеження динаміки забруднення.

Пролін.

Супероксиддисмутаза.

Виключно целюлоза клітинної стінки.

Пероксидаза.

Аланін.

Тільки натрій хлорид.

Біотестування виникло тільки після 2000 року.

Природоохоронна індикація почала активно розвиватися з другої половини XX століття.

Посилання на можливість оцінки властивостей ґрунтів за станом рослин зустрічалися ще в античні часи.

Інтенсивний розвиток біотестування припадає переважно на 1960-ті роки.

Біоіндикація не має зв’язку з розвитком біології.

У XX столітті біоіндикатори не використовували для пошуку корисних копалин.

Вони роблять інтерпретацію результатів повністю непотрібною.

Вони відображають сумарний вплив біологічно важливих взаємодій.

Вони завжди дають абсолютно точні кількісні концентрації без додаткових методів.

Вони здатні вказувати на шляхи накопичення забруднювачів у екосистемах.

Вони можуть реагувати на відносно слабкі хронічні впливи завдяки кумулятивному ефекту.

Вони фіксують швидкість змін, що відбуваються в середовищі.

Коли чинник важко виміряти через його нестійкість або швидкий розклад.

Тільки у випадку, коли доступні всі фізико-хімічні методи.

Коли чинник легко виміряти, але важко інтерпретувати.

Лише тоді, коли середовище повністю стерильне.

Тільки для аналізу сезонних змін температури.

Коли чинник не може бути безпосередньо виміряний.

Метод особливо актуальний при індикації забруднень.

Порівняння ведуть лише з лабораторно синтезованими моделями екосистем.

При цьому не використовують природні фонові показники.

Метод еталонів повністю виключає необхідність польових спостережень.

Метод застосовується тільки до тварин, але не до рослин.

Суть методу полягає у порівнянні досліджуваних екосистем із фоновою, прийнятою за зразок.