Нас оточувала безпросвітня темрява; холодні дрібненькі сніжинки люто сікли по обличчю, залітали за комір, в рукава (Ю.Збанацький):

Там, за кам’яними стінами заводу, стоїть терпка вереснева тиша, струменіє вгорі ніжною небесною блакиттю (За І.Цюпою):

Гай, згинаючись під важкою плитою, не лінується нагнутись, щоб зірвати кущик чебрецю (О.Гончар):

Василько їхав лісом, коні глибоко поринали в сніг, ледве-ледве переступаючи з ноги на ногу (М.Коцюбинський):

Над обжатими масивами стиглих пшениць линула тепла мелодія женців, на жовтому фоні рясніли білі сорочки, мигтіли граблі (О. Десняк):

На яблуні переливчасто заспівала іволга і, війнувши яскравим пір’ям, перелетіла на друге дерево; легко, наче продовжуючи пісню іволги, задзвеніли срібні ноти дитячого чистого голосу (М.Стельмах):

Ясне сонце почало підніматись десь далеко за лісом, і на опушених інеєм високих гілках стрибало його проміння, висвічуючи то жовто-зеленими, то червоно-синіми іскорками (П.Мирний):

Є вогонь, запалений у пам’ять про тих, хто віддав своє життя за щастя людства (З календаря):

Й чудно було дивитись, як жайворонок, тріпочучи крильцями, підібгавши кострубаті ніжки, завмер у просторі (Є.Гуцало):