При надлишку однієї з вихідних речовин поліконденсація

протікає доти, доки не буде витрачено мономер, що знаходиться в меншій

кількості. У цей момент всі макромолекули будуть містити на обох кінцях

однакові функціональні групи, такі як у надлишкового компонента. Це спричинить

припинення процесу поліконденсації.

Велика тривалість процесу поліконденсації, безумовно, є

недоліком способу. Тому для прискорення процесу додають до системи інгібітори.

Ступінь

полімеризації утворюваного полімеру в стаціонарний період визначається

співвідношенням швидкостей зростання, обриву ланцюга і від концентрації

мономеру.

Якщо емульгатор доданий у концентрації менший, ніж ККМ, система буде

аналогічна суспензійної.

Обрив

ланцюга емульсійної полімеризації відбувається за механізмом рекомбінації або

диспропорціонування, але в ньому беруть участь не два макрорадикали, а

макрорадикал та інша активна частинка, але не макромолекулярного типу.

Через

те, що вільні радикали проникають у полімерно-мономерну частинку з

“запізненням”, зменшується швидкість обриву та спадає молекулярна маса

полімеру.

Емульсійна

полімеризація – це спосіб полімеризації мономеру, диспергованого в рідкому

середовищі у вигляді крапель. Вона призводить до утворення латексу із середнім

розміром частинок близько 500-1000 нм.

З підвищенням концентрації емульгатора зменшуються розміри частинок

полімеру, утруднюється руйнування емульсії, збільшується витрата коагулянту,

кількість стічних вод і витрати на їх очищення.

До

недоліків емульсійної полімеризайії можна віднести:

1)

необхідність у ряді випадків виділення полімеру з латексу;

2)

забруднення полімеру залишками емульгатора та коагулянту;

3)

підготовка та очищення великих обємів  води.

Стадія "виділення полімеру" емульсійної полімеризації - це

руйнування латексу.