«До певної міри,

поверхневий шар несвідомого, безсумнівно, є особистим. Ми й називаємо його

особистим несвідомим. Утім, він лежить на глибшому пласті, що походить уже не з

особистого досвіду і надбання, а є вродженим. Цей глибший шар є так званим

колективним несвідомим. Я обрав термін «колективний» тому, це несвідоме має не

особисту, а загальну природу…» (Карл Ґустав Юнґ, швейцарський психоаналітик,

психолог, філософ).

Як пояснює своє

розуміння несвідомого Юнґ? В чому його тлумачення несвідомого (на прикладі

даного уривку) відрізняється від уявлення про цю складову психіки у Зиґмунда

Фройда?

Історія як лінійний процес обов’язково має кінцеву мету – прогрес

Введене у філософію І. Кантом поняття "речі-в-собі" позначало принципову неможливість:

Для традицінйих суспільств найбільш прийнятними вважаються погляди на розгортання історичного процесу за схемою:

«Приймати певну віру лише тому, що вона є звичаєм,

означає: бути нечесним, бути лякливим, бути лінивим! – Тобто нечесність,

лякливість і лінь були передумовами звичаєвості?»  (Фридріх Ніцше, німецький філософ).

Чому філософ так висловлюється про звичай і пов’язує

із ним саме такі людські якості? Що і як може вплинути на зміну звичаю або його

руйнування?

У вченні Г. Ляйбніца, субстанція розглядалась як

нескінченна множина рухливих монад

«Існувати означає бути сприйнятим» (esse est

percipi) – автором цієї тези є Джордж Берклі

До функцій свідомості відноситься контрольно-регулятивна