На відміну від класичного психоаналізу, він пропонував терапевту бути активним учасником, «своєю людиною» у родині, який стимулює емоційний обмін та виявлення прихованих конфліктів.

Вірив, що розум не обмежений черепною коробкою. Розум — це мережа взаємодій між людиною, іншими людьми та середовищем.

Він приніс у психологію ідею кібернетики — що сім'я працює як механізм із саморегуляцією (як термостат)

 Неможливо зрозуміти людину, не знаючи контексту (поля), в якому вона перебуває зараз. Один і той самий чоловік буде поводитися по-різному в ролі сержанта в армії та в ролі люблячого батька вдома.

Його роботи значною мірою вплинули на формування уявлень про емоційну депривацію, травму розлуки та роль ранніх відносин із матір’ю у психічному розвитку дитини.