Будьте вдячні народу, бережіть теє слово, що гранилось віками у битвах, у трудах, воно визріло вже і співа колосково синя птиця народу на буйних вітрах.

Грає листя на веснянім сонці, а в душі печаль як небеса; він росте й співає яворонці, і згорає від сльози роса.

Коли вона проснулась на столі вже горіла свічка, в кімнаті нікого не було, у чорні смолисті вікна дріботів дощ.

Думав: є велике право одпочить під лавром світу всім, хто в тій війні жорстокій ніс страждання на плечах.

А встане сонце із огнистих плес, заллє промінням землю світанкову й зірки додолу спустяться з небес і на людей обернуться ізнову.