Час у п’єсі С. Бекета "Чекаючи на Годо" не має реальних обрисів: він складений з повторення однакових дій, він уподібнюється до вічності. У фіналі п’єси та сама ситуація, що і на її початку, – та сама сільська дорога, ті самі дійові особи, те саме очікування Годо.