У гущавині, що заплела круті дніпровські схили, співають, заливаючись солодким

щебетом, солов’ї.

Заходить блакитна ніч, ясними мерехтливими зорями гаптуючи небо, і тихими лунами

озиваються зелені парки на косогорах, пливуть над ними звуки пісень.

Одягнені в зелені шати, чергуючись із рукотворними ланами й луговими килимами,

дібровами та гаями, гори набувають особливої привабливості.

Наді мною тихо шумлять акації, стоять, мовби загорнувшись у білі, ніжні, прозорі

тканини.

Переляканий, запорошений снігом, без хати, мчав Василько по дорозі назустріч холодному

вітрові.