А Ярема – страшно глянуть!  по три, по

чотири так і кладе

Ти красо землі несказанна, нам, немудрим,  – безцінний дар!

Коли ми йшли з околиці в одне село (вже починала зеленіти весна, ми

побачили маленьку дівчинку, що опухлими руками зривала з зеленого куща якісь

ягідки

Коли вони заходили до мене, то я (на жаль!) міг ділитися з ними тільки

хлібом, бо нічого іншого в нас не було