Перед нами навсібіч – відкритість океану. 

Юстина застелила постіль – на рівне рядно і на

збиту подушку влягався досвіток.

Внизу за річкою народились нові шуми – верби

укутались буйним листом.

Зумій людське до неба прив’язати – лише тоді воно

стає людським.

Двері скрипнули – з’явився батько.