І при «Виклику», і при «Загрозі» фіксується наявність небезпеки та відбувається «запуск серця», але при «Виклику» людина оцінює свої ресурси (знання, навички) як достатні (судини в м'язах розширюються, тканини отримують більше крові й енергії, АТ підвищується незначно), тоді як при «Загрозі» ресурси оцінюються як недостатні (зростає загальний периферичний опір судин, кровопостачання падає, АТ різко зростає); а в основі дисфункційної тривоги лежать 5 параметрів: 1) перебільшення небезпеки (базовий страх), 2) заниження ресурсів («я не впораюся»), 3) порушення уваги (гіперпильність і самомоніторинг), 4) тривога про тривогу, 5) поведінка пошуку безпеки (охоронна поведінка, уникнення, гіперкомпенсація).

Біопсихосоціальна модель стверджує, що оцінка ситуації як «Загрози» чи «Виклику» на 100% детермінована генетичними факторами (які є спільними для ГТР і панічного розладу) і не залежить від когнітивної оцінки ресурсів або переконань про саму тривогу.

Стан «Виклику» характеризується зростанням периферичного опору судин і різким стрибком артеріального тиску для боротьби з ворогом; а в 5 параметрах дисфункційної тривоги ключовим є переоцінка власних ресурсів при одночасному ігноруванні реальних зовнішніх загроз.

Стан «Виклику» виникає тоді, коли небезпека повністю відсутня і симпатична нервова система не активується; а стан «Загрози» виникає при будь-якому підвищенні частоти серцевих скорочень і розширенні кровоносних судин у скелетних м'язах.