Іде Катерина у личаках –

лихо тяжке! – і в одній свитині.

І росло ще пригадую багато тютюну, в якому

ми, маленькі, ходили, мов у лісі.

Звали нашого діда, як я вже потім довідався Семеном.

Я п’

ю тебе, сонце твій

теплий, зцілющий напій.