Нобелівська премія 2014 року була присуджена за відкриття мезолімбічного дофамінового шляху з вентральної покришки (VTA) до прилеглого ядра, який створює в префронтальній корі «карту винагороди», тоді як гіпотеза Толмена про когнітивні карти у щурів була експериментально спростована.

Експерименти Толмена і Хебба довели, що за просторову навігацію та побудову програм поведінки відповідають виключно мовленнєві центри лівої півкулі (зона Брока та зона Верніке), які сформувалися у Homo habilis 2 мільйони років тому, тоді як гіпокамп відповідає лише за вегетативні емоції страху.

Дослідження О'Кіфа та Мозерів довели правоту радикального біхевіоризму Джона Вотсона (формула S→R): вибір маршруту в просторі здійснюється виключно як ланцюжок послідовних моторних реакцій на зовнішні стимули без участі внутрішніх репрезентацій у гіпокампі.

Вони обґрунтували перехід від формули S→R до когнітивної парадигми S→O→R (де між стимулом і реакцією стоять когнітивні процеси та схеми організму); при цьому було відкрито, що «клітини місця» (place cells) у гіпокампі фіксують конкретні локації, «клітини напряму» (head direction cells) у субікулумі працюють як компас, «крайові клітини» (border cells) визначають межі стін, а «grid-нейрони» в енторинальній корі формують шестикутну систему координат.