Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травиці комашня, розітнулося в гущині голосне щебетання й полинуло високо туди, де небо міниться, де небо грає всякими барвами…

Одчинилися двері, холод пішов по хаті, і в чорний морок сіней вскочив одразу дитячий рев.

Ось і небо всміхнулося перед світанням, ось і сонечко землі вродливій на добридень дало, а Хо чимчикує, поспішаючи до села, де молодий лікар, вірний своїй ідеї, мав розгорнути свою лікарську і просвітницьку практику.

Остап біг за Соломією, хоч із кожним віддихом і рухом кололо його в грудях і нападали часом млості, а з-під руки, якою він затуляв рану, стікало щось тепле й мокре…