“Розпрягайте, хлопці, коней, — чулося від річки, але чийсь дужий голос від крайньої хати перекривав пісню: — А чи не пора, дівочки, додому?”

«Коли я сита, то така я добра», ковтнувши жертву- просичала Кобра.

«Ні, — сказав сам собі Василько — щуки я не піймаю, бо вона прудка».

 “Який же ти мудрий!”, — усміхнувся батько. Послухаю, пожурюся, у старих спитаю: “Чого, батьки, сумуєте?” 

Мама сказала: як же ж мені сумно, хочу побачити рідненьку сестру.