Честі не потребуєш, якщо правди не знаєш

Глибокий захват і благовоління перед великим подвигом народу оволодівають мною, коли я пишу ці рядки.

Струни чекають, щоб пальці торкнулись до них.

Зневажена тобою рідна мова — немов діброва, яку знищив вогонь!

Коли перебуваєш на чужині, як ніколи хочеться бачити свою країну вільною, щасливою.

Україна для мене – святиня, яка дає крила, снагу.

Коли ми зійшли на ту гору, керівник групи дав команду перепочити.

Водій загальмував на перехресті, щоб ми швидко вийшли з машини.

Поводилися тихо, щоб не привернути до себе уваги.

Я біг досить-таки повільно, бо відчував страшну втому в ногах

Моє життя неначе пісня.

Робота як робота

Деревина міцна на своєму ґрунті .

Життя  пройти не поле перейти.

Я не турист у ріднім краї.

Прийшов ранок   збудились дороги.

І вчувалося кленам і соснам що над ними вже й неба нема

Торохнув грім немов на залізний дах сипнули повну шаньку каштанів.

Пташки співали і свистали усюди по гаю  голосно та гарно.

Лелеку  поклик  звав  до  рідних  гнізд   а  вам  світили  в душу вікна хати.

Надвечір ожили яскраві квіти, що прив’яли за день на сонці.

Радують око різнобарвні квіти, що ростуть на клумбі.

До кімнати весело вбігли близнюки, які міцно трималися за руки.

Угорі тужливо озвалися журавлі, які вже взяли літо на свої крила.

До годівниці прибігала сарна, яка потоваришувала з нашим козеням.

Що в пісні співається, те в житті збувається.

Відомо,  якою  ціною  давалися  людству  пошуки нових світів.

На новому місці хлопці почувалися так, неначе вилізли з чорної нори на світло денне.

Він  тихенько  наспівував  пісню,  яку  чув  ще  від матері.

Здається, що каштани уквітчували Київ завжди, відколи постало місто-красень на схилах Дніпра.

Окрім  посуду,  трипільці  виробляли  фігурки  матері-землі.

За винятком баби Оришки, Чіпка нікого  не  любив.

Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле.

Ні  птиць,  ані  людей,  опріч  ясної  зірки.

Усі  за винятком Марії, здивовано дивилися на мене.

Тієї осені не було нам спочинку ні вдень ні вночі. 

Закони вод вітрів і хмар і світла відкрились нам у ті далекі дні. 

Моє щастя і ніжність я у пісні б хотів зберегти.

Ми в боротьбі пройшли крізь бурі і негоди і творимо життя незборне молоде. 

Люблю я тебе вдень і вночі вранці і ввечері і не знаю краю своєї любові.

Я сідаю на горбик зігрітий, щоб ключі журавлині зустріти

Щоб швидко рости,  діти-підлітки під вербою водили хороводи.

Струни чекають, щоб пальці торкалися їх

Я страждав, як страждав мій народ, як страждала моя Україна

Я подарую квіти вам, які ще дихають світанком.