Надвечір ожили яскраві квіти, що прив’яли за день на сонці.

Радують око різнобарвні квіти, що ростуть на клумбі.

До кімнати весело вбігли близнюки, які міцно трималися за руки.

Угорі тужливо озвалися журавлі, які вже взяли літо на свої крила.

До годівниці прибігала сарна, яка потоваришувала з нашим козеням.

Окрім  посуду,  трипільці  виробляли  фігурки  матері-землі.

За винятком баби Оришки, Чіпка нікого  не  любив.

Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле.

Ні  птиць,  ані  людей,  опріч  ясної  зірки.

Усі  за винятком Марії, здивовано дивилися на мене.

Що в пісні співається, те в житті збувається.

Відомо,  якою  ціною  давалися  людству  пошуки нових світів.

На новому місці хлопці почувалися так, неначе вилізли з чорної нори на світло денне.

Він  тихенько  наспівував  пісню,  яку  чув  ще  від матері.

Здається, що каштани уквітчували Київ завжди, відколи постало місто-красень на схилах Дніпра.

Тієї осені не було нам спочинку ні вдень ні вночі. 

Закони вод вітрів і хмар і світла відкрились нам у ті далекі дні. 

Моє щастя і ніжність я у пісні б хотів зберегти.

Ми в боротьбі пройшли крізь бурі і негоди і творимо життя незборне молоде. 

Люблю я тебе вдень і вночі вранці і ввечері і не знаю краю своєї любові.

Я сідаю на горбик зігрітий, щоб ключі журавлині зустріти

Щоб швидко рости,  діти-підлітки під вербою водили хороводи.

Струни чекають, щоб пальці торкалися їх

Я страждав, як страждав мій народ, як страждала моя Україна

Я подарую квіти вам, які ще дихають світанком.

Любіть книгу  вона допоможе вам розібратися в строкатому сплетінні думок.

Заголубіли травневі далі  настала в лісі пора конвалій

Тихо в полі гай темніє наступає літній вечір

Листя жовто-багряне сиплеться в саду  чубаті хмари плачуть на ходу

Був теплий день  світилася весна.

 складнопідрядне речення

складносурядне речення

складне речення з сурядним та підрядним зв’язком

складне речення з безсполучниковим та сурядним зв’язком

складне речення з безсполучниковим та підрядним зв’язком

Не руйнуймо ні веж ні людської душі височин.

Ми чуєм трав зелений крик дощів задумані рефрени.

Ні з того ні з сього у небі збиралися хмари.

Ніч була хоч і зоряна та темна.

Не пам’ятник собі а творчість я плекала….

Люблю легенький запах диму, що лине з лану.

У відкритому полі видно журавля, щолетить у вирій.

Казка – це свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої мрії і мови.

Сонце сідало за горами, за високими тополями, що стояли на горі

Уважається, що велику чародійну силу має непочата вода криниць.