На луках туманець при самій воді стелеться, і лелеки розмірено походжають.

Сонце гріє, вітер виє з поля на долину, над водою гне з вербою червону калину.

Але не встиг Кузька зробити й двох своїх крочків, як зупинився: біля казанка з кашею стояв гайворон з опалим на землю крилом і діставав дзьобом пахуче їстиво.

Довгенько так вони сиділи обоє: Арсен сидів у човні, бушля — на Арсенові.

Сій вчасно вродить рясно.

От і горобці зацвірінчали десь високо-високо либонь за хмарами чується пісня жайворонкова.

Сіроманець всівся біля Сашка і мав роботу з поля не вгавали перепілки в скирті не спалося мишам з озера сплескувала риба.

Йти йому з лісу не хочеться звик тут за літо серед зеленого шуму дерев тиші та ясного сонечка.

Слово честі, виправлю свої двійки!

Тут, у кабінеті, сидітиму й чекатиму!

Наказую вам відійти подалі звідси.

Яку красу побачив я там сьогодні.

Хочуть ось цього смачного морозива!

Україно молюся за мову, за божественну мову твою, і за вроду твою калинову, від

Ясні зорі, тихі води — то земля твоя мій сину.

Стара, похила батьківська хатино, завжди для тебе я була мала дитина.

Біла хато писанко яскрава! Хто тебе таку намалював?

Першим порухом Олени було бігти, попередити, захистити.

Пурхне очеретянка понад водою, сяде на комишину і гойдається разом із нею.

Тоді бійці, товплячись біля вікон, з радістю впізнавали штурмовані свої верховини, голосно звертались до них, як до живих істот. 

У тихому осінньому погідді осокори стояли під сонцем, наче вилиті з прозоро-жовтуватої вощини.

Десь спереду гукнув паровоз і здригнулись вагони раптово.

Я люблю їздити на поле тоді, як ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями.

Ясно ще осіннє сонце сяє, та холодом осіннім в повітрі потягає.

Ми на землі благали Бога, щоб рідний край благословив.

До пишного розмаїття мальв усі давно звикли і стали вони невід’ємною частиною родини.

Дівчина троянди поливала, і кудись котилась хмар навала, і сміялась осінь за вікном.

4

3

1

2

На випускний вечір до закинутої в полтавські степи школи не приїздили ні Тичина ні Вишня.

Рівно й спокійно дихає натомлена з праці земля.

Закинутий у степу маленькою хмаринкою темніє над глибоким яром хуторець.

Вишита сонцем долинка пускає їм в очі веселі сліпучі зайчики.

Буде бите царями сіянеє жито!

Повітря було наскрізь сухе не випадала навіть роса на світанку.

Дахи в українських селах були переважно солом’яні.

Було очевидно що вчора про підготовку до нападу ніхто нічого не знав.

У виробах народних майстринь Полісся переважають здебільшого червоний та чорний кольори.

Вершники здавалось зрослися з підібраними грудастими кіньми.