Не зрозумівши дівчинка запитала ще раз.     

Я радіючи дивлюсь на сади в цвіту.      

Зима скрадаючись повіяла крилом.

Старі верби

стоять похнюпившись.

Умившись  дядько одягав чисту сорочку й сідав до столу.

стривожен…о, зран…я,

с…авці

священ…ий,

навман…я, бов..аніти

нужден…ий,

стат…ей, пристрасн…о

дзвін…иця,

лін…ю, Запоріж…я

від…ати,

низин…ий, Галич…ина

Спинися,

сонце надвечірнє, спинись, мій заходе життя!

Тобі,

тобі, моя Вітчизно, у серці дзвонять голоси.

О, сонце, всміхнись хоч мені, зігрій мою душу холодну, заглянь в мою чорну безодню, кинь в неї проміння ясні.

Спасибі,

земле, за твої щедроти!

Здрастуй,

липню кучерявий!

Це все було просто до дрібниць і я і заспаний ранок

і сивий степ.

Усе і дзвінке повітря і дзвінкі гори і ліси

починало

Усе чарує зір кругом роса і луг і води…

Неабиякий

інтелект загострена уява жадоба пізнання світу все поставало проти насильства

над собою проти закріпачення безрадісною працею.

Тиша була виповнена всякими звуками і дзвінкою

піснею жайворонка і дзижчанням польових мух і тихим мелодійним

У полях диміла місячна курява і тихим посвистом

бриніли жита й пшеничні ожереди. 

Я співаю пісню морю і воно мені співа. 

Сплітають верби тінявий намет і шепче казку сонний

очерет. 

Цвіте спориш і заростає стежка. 

Заходить сонце і тони осінніх кольорів міняються

щохвилі.

В нас було правило не розвідавши броду не лізь у

воду.

Понад веселими лугами стежина в’ється польова на

неї сонце кида плями над нею вітер повіва.

Синіють вдалині тополі співає в небі жайворон. 

Заходить місяць глухне ніч. 

Не хоче людина душу розкривати не треба силувати.

захотілося піти в парк.

надворі почався дощ.

можна відпочити.

я пішов на тренування.

мене покликали обідати.